Поява журналу «Релігія та культура» тут, в Україні, давно на часі. Ми із науковою заздрістю читали іноземні журнали в цій царині (Culture and Religion, The Journal of Religion and Culture, The Journal of Religion and Popular Culture, Religion and American culture, тощо). Дивно, що досі нікому в голову не прийшла ідея започаткування такого важливого інформаційного джерела, як ваш журнал, бо ж прояснення співвідношення таких понять, як релігія та культура, визначення сфери їх впливу, генезису, функціонального діапазону як ніколи актуально.
Незважаючи на карколомні соціальні зміни в сучасному світі, трансформацію самого способу мислення під впливом «постмодерністської революції», коли ставляться під сумнів традиційні цінності, в тому числі й релігійні, тема релігії та культури залишається в фокусі уваги і науковців, і теологів, і управлінців, і навіть пересічних громадян, бо ми всі знаходимося в полі культури, частиною якої є релігія.
Ми виявилися свідками завершення грандіозного, історично безпрецедентного експерименту Нового часу – побудови культури без релігії, що пройшов довгий, складний шлях – від світлого гуманізму ХІV ст. до кризи в культурі ХХ ст. Сьогодні культура знову обирає напрямок свого подальшого розвитку. Але в ХХІ ст. в силу складності, багатомірності існування людини та суспільства, наростання кількості глобальних проблем, експерименти у виборі шляху подальшого розвитку вкрай непередбачені. Необхідною є оптимальна культурна парадигма.
Релігія не завжди адаптується до змін в культурі та не повинна це робити автоматично. Проте сьогодні ми спостерігаємо значний інтерес суспільства, культури до релігії, незважаючи на фактично узаконене вільнодумство, демократичність поглядів, плюралізм думок й авторитет науки. Сама історична реальність ставить завдання – прояснити, у чому полягають можливості релігії для людини, для культури в нашу епоху, яка змінює не тільки свідомість людей і умови їхнього існування у світі, але й сам світ. Тому сподіваємося, що новий журнал провадитиме серйозний аналіз антропологічних й онтологічних причин існування релігії, її культурологічних можливостей.
Релігія та релігійна культура – це масштабні та впливові сфери, що охоплюють практично всі сторони життя індивідів, етнічних і соціальних груп у суспільстві, взаємини самих суспільств і держав у міжнародному співтоваристві. Релігія взаємодіє з усіма репрезентантами культури, що має не тільки світоглядні, але й практичні наслідки. Ця взаємодія є складною системою взаємообумовленостей, що вимагає всебічного релігієзнавчого й культурологічного дослідження.
Особливістю сучасної культури є її транснаціональний характер, хоча процес формування загальнолюдської культури поєднується зі збереженням національного початку. Але глибоке засвоєння національної та світової культури неможливе без заглиблення в її релігійні засади. Тому важливо з’ясувати, як релігія впливає на відродження національної культури, духовний розвиток українців як нації. Адекватне розуміння взаємодії культури та релігії веде до порозуміння зв’язку взаємодії релігійного й національного начала у культурі, становленню релігійних інститутів у суспільстві, досягненню згоди між церковною та світською владами.
Донедавна розгляд впливу релігії на культуру був або вульгарно атеїстичним, який спростовував будь-який зв’язок релігії та культури, або критикував такий, якщо неможливо було його ніяк заперечити, або переважно теологічно зорієнтованим. Науковий підхід до питання взаємодії релігії та культури припускає інтегративність релігії та культури, розглядає зв’язок релігії та культури в їх єдності, дивиться на культуру як на цілісний організм. На нашу думку, розгляд релігії як складової універсуму культури необхідно проводити в контексті її історичного виникнення та взаємозв’язку з іншими феноменами культури, суспільними процесами, історичною реальністю, етнічними особливостями народів.
Тут нам необхідним представляється розкриття внутрішньої логіки в генезисі й у наступних взаєминах релігії з іншими культурними явищами, для чого буде потрібно заглиблення в сутність цих взаємин. Однак вирішити це завдання неможливо без звернення до ряду суміжних дисциплін, зокрема таких, як етнологія, етнографія, загальна історія, антропологія, археологія, психологія, економіка, політологія та ін. Кількість матеріалу, отриманого представниками цих наук щодо ранніх ступенів у розвитку культури та релігії, настільки вражає, що нехтувати ним ніяк неможна.
Поєднання описового, історичного, нормативного, психологічного, структурного та генетичного підходу до феномену релігії дає можливість говорити про науковість такої методології, а використання міждисциплінарного дискурсу виводить нас на обширну емпіричну базу, що підвищує якість теоретичного аналізу та створює для нього фактичні засади.
Наші очікування від новозаснованого журналу опираються на бажання ознайомитися не тільки з конкретним описом фактів взаємодії релігії та культури, а й з викладом існуючих підходів до питання взаємодії цих феноменів, з пошуком нових основ для аналізу феномену релігії. Однією із таких основ є споконвічно задані, антропологічні характеристики людини, активність її психічної структури та наявність у ній своєрідної ірраціональної складової як заданої споконвічно, поряд з раціональною й емоційною. Ці положення підтверджуються археологічним та історичним матеріалом, який дозволяє встановити, що перші ознаки релігійної свідомості та культових дій (культові «ведмежі» печери в Альпах, неандертальські поховання та ін. – 200-150 тис. років тому) з’являються в антропогенезі набагато раніше, ніж мозок Homo sapiens (40 тис. років тому), функціонально здатний до мислення та мови. Цей відомий в антропології і археології факт дотепер становив собою парадокс і залишався без пояснення.
Підставою для зближення в наших уявленнях про такі феномени, як релігія та культура, є порівняльний аналіз творчої та релігійної свідомості. Як з’ясувалося, вони мають багато загальних характеристик. За творчість, як і за релігійну свідомість, у кінцевому підсумку, відповідає активність тієї ж ірраціональної підструктури психіки. Структура творчого акту ірраціональна: найчастіше неможливо передбачити ні його моменту, ні змісту результату. Це підтверджується даними психології, нейрофізіології, а також результатами досліджень творчості (теорією творчості).
Дуже плідним у визначенні місця та ролі релігії в культурі виявився структурно-функціональний підхід. Аналіз функціонального спектру релігії та культури може стати одним з напрямків роботи журналу. У процесі дослідження з’ясувалось, що жодна галузь культури (у т.ч. мистецтво, наука), взята окремо, не має такого широкого діапазону функцій, як релігія. І навіть якщо в історії культури релігія відходила на задній план, її функціональний діапазон при цьому не зменшувався, зберігаючись як потенціал.
Якщо провести порівняльний аналіз не тільки аргументації, але й методології в підході до проблеми співвідношення релігії та культури з боку богословів і світських вчених, зокрема культурологів чи релігієзнавців, то виявляється основна методологічна розбіжність. Вона базується на можливості ірраціональної аргументації, містичного опису світу в першому випадку (що дозволяє теологам і релігійним філософам говорити про надприродне походження релігії й надприродне начало в культурі) та на раціонально-емпіричній базі та методології у другому.
На нашу думку, домінуючі уявлення в культурі залежать від прийнятих у даному хронотопі культури методів доказу та способів аргументації істини, а також ціннісних переваг даної епохи. З цієї причини аксіосфера культури також набуває статусу основи для проводжуваної політики редакції журналу. Виявляється, що існують не тільки формальні розбіжності між світською етикою й релігійним моральним імперативом, але й онтологічні, смислові. Виникають вони не тільки з незбігу у прийнятій картині світу, але ще більшою мірою – з розходжень у ціннісних пріоритетах.
Але це не має стати причиною ігнорування матеріалів від світських дослідників чи богословів. Журнал може стати платформою для успішного діалогу представників і сакрального, і профанного простору.
При висвітленні специфіки релігійного мистецтва, на наш погляд, варто звернути увагу на те, що споконвічний синкретизм мистецтва та релігії пов’язаний з тим, що аж до Нового часу основною й інтелектуальною домінантою людини та суспільства залишалася релігійна ідея. Саме тому стиль мистецтва в конкретній культурі збігається зі стилем богослужінь (культу). Однак явно прослідковується, що, незважаючи на етнічні та культурні відмінності різних народів, культи розрізняються більше за формою, ніж за структурою.
Уявляється, що структура релігійного культу досить точно відповідає структурі індивідуальної та масової психіки. Зміст культу й естетичне оформлення визначається догматом, але сама структура залишається константною в різних релігіях, в тому числі й «світських». Це забезпечує йому ефективність. Ми вважаємо, що такий точний та несуперечливий підбір елементів структури культу не міг бути результатом довільного вибору окремих людей, а є результатом самоорганізації всіх елементів (ритуалів, обрядів, їхньої циклічності, ідей, мистецтва), коли вони вибудовуються в систему.
Питання про можливі модифікації вже існуючого культу тісно пов’язані з проблемою інкультурації. Інкультурація релігії в різні культури неминуче сполучена зі змінами в культовій сфері, які сформовані історично існуючими традиціями місцевої культури. Якщо говорити про християнство, то можна відзначити три основні тенденції у відношенні до інкультурації. В сучасному протестантизмі спостерігається майже повне сприйняття форм сучасної культури. Форма виявляється несуттєвою в порівнянні зі змістом. Так само легко сприймаються протестантами форми місцевих культур. Католицька церква більш канонічна та догматична, тут мова йде більше про «розумну інкультурацію». На відміну від католицьких, православні богослови говорять не про інкультурацію християнства, а про християнізацію культури, що припускає сприйняття не тільки етики та світогляду, але й усіх властивих християнству форм богослужіння, у результаті чого віруючий набуває такого стану та світовідчуття, які є характерними саме для цієї конфесії.
Корисним видається нам показати, що вплив протестантизму на сучасну культуру як релігійну, так і світську є величезним. Індивідуалізація свідомості, свобода думок, соціальний успіх як ознака вибраності, знання як загальнокультурний пріоритет, секуляризація світосприймання, поступове стирання грані між церквою та культурою, світським і сакральним, між етикою та релігією – такі основні ознаки культури нашого часу, і вони цілком знаходяться в руслі протестантського догмату. Саме тому деякі дослідники багато в чому вважають сучасну культуру протестантською.
В процесі становлення державності, національної культури України не можна не враховувати такого факту, як наявність поліконфесійності українців. Однією з основних цінностей сьогодні постає діалог культур, а також діалог конфесій. Але що необхідно враховувати при веденні подібного діалогу? У результаті вивчення взаємодії релігії з різними аспектами культури, соціуму, індивідуальної свідомості ми прийшли до висновку, що в силу розходжень у догматі, культі, картині світу, віруючі різних релігій та конфесій мають різні уявлення про причинність, різний світопис, бачать себе у світі та світ по-різному. В певному сенсі вони знаходяться в різних культурних парадигмах. Тому при униканні спрощення проблеми журнал мав би розглядати міжконфесійний діалог саме як діалог культур і на цій підставі шукати загальні точки дотичної співпраці.
Україна завжди була поліконфесійною країною, однак історичні та культурні корені українців є глибшими за конфесійні відмінності. Проте культура стійка саме тому, що різноманітна, тому що багатий її культурний і національний генофонд. Тому важливо робити акцент насамперед на загальнонаціональній культурі, національних пріоритетах, що поєднують різні конфесії, діючі в Україні.
Релігія в сучасній культурі задає аксіологічні координати, ієрархію цінностей, сповіщає культурній діяльності вищу єдність і зміст. Тому можливості релігії в духовному відродженні України величезні. У сучасному суспільстві релігія здатна зрівноважити граничну інваріантість як існування, так і смислів, і цінностей культури. Відомо, що стан будь-якої культури залежить від якості основних ідей, запущенних і функціонуючих у її корпусі. Тим більше це актуально в сучасній українській культурі, коли відбувається переоцінка духовно-смислового ядра культури та формування нової культурної парадигми.
Результати роботи журналу мають спрацювати на формування нової культурної парадигми сучасного суспільства, врегулюванні міжнаціональних конфліктів, знятті протиріч релігійної та світської культури. Масштабне знайомство з характером взаємодії релігії з різними культурними сферами та процесами, з механізмами сакралізації та десакралізації та можливих наслідків цих явищ як для конкретної культури, так і для загальнолюдської вплине на окультурення як світського, так і релігійного простору.
Автори:
Людмила Олександрiвна Филипович — Український філософ, релігієзнавець, доктор філософських наук, професор, провідний науковий співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди Національної Академії наук України, Віце-президент Української асоціації релігієзнавців, виконавчий директор Центру релігійної інформації і свободи Української асоціації релігієзнавців.
Валентина Анатоліївна Бодак — українська наукова діячка, ректор Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Доктор філософських наук, професор.